Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

  • Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Зробіть це м'яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».
  • Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інте­реси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем)
  • Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (на­приклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
  •  
  •  
  • Не лайте, а тим більше — не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку на­вколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему».
  • Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правиль­ну життєву позицію.
  • Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення — запорука гар­ного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) — нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
  • Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випад­ку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

  • Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого — основа для взаєморозуміння.
  • Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не вихо­дить, відповідайте: «Вийде обов'язково, тільки потрібно ще раз спро­бувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усміш­кою, ласкою й ніжністю.
  • Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз — фундамент шановливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

«Вікові (нормативні) кризи. Як правильно поводити себе з дитиною?»

Вікові (нормативні) кризи – це перехідний етап у розвитку дитини. Вікові кризи нормальне явище для кожної дитини. Основним показником початку вікової кризи є доволі різка ЗМІНА ПОВЕДІНКИ (поведінка дитини стає дуже не характерною навіть для неї самої, а для дорослих тим більш). Тривалість вікових (нормативних) криз залежить від віку, та становить від 2 місяців (криза першого року) до одного року (рання юність – 17-19 років).

У дитини можуть виявлятися такі особливості поведінки у період кризи:

  • Гіпобулічні реакції – реакції на відмову, виражені протестом, істеричні прояви, відмова робити те, що вміє.
  • Негативізм – відмова підкорюватися та бажання зробити навпаки, найчастіше направлена на окрему людину.
  • Впертість, норовливість – бажання робити самостійно, проявляється в діях, які не набули впевненості, або виконання яких вимагає задіяти ще не сформовані психічні функції.
  • Протест-бунт.
  • Ревнощі до власності.
  • Знецінювання дорослих.
  • Примхливість.
  • Деспотизм.
  • Неслухняність.

Вище зазначені поведінкові реакції є доволі характерними для періоду криз. Але слід зазначить, що поведінка може не змінюватися настільки виражено, все залежить від особистих рис дитини (темпераменту, типу мислення, характеру).

Увага! Якщо ваша дитина проявляє зазначені поведінкові прояви не в період кризи, слід звернутися за індивідуальною консультацією психолога!

 

 

Специфіка перебігу криз подана у таблиці.

Вік

Соціальна ситуація розвитку, тобто найбільш значимі та емоційно забарвлені відносини

Ведуча діяльність – діяльність яка є специфічною саме для цього віку

Результати розвитку

Нормальна лінія розвитку

Аномальна лінія розвитку

0-1 рік

Мати

Емоційне спілкування з матір’ю

Довіра / недовіра до оточуючих

Довіра до людей: взаємна любов, визнання батьків и дитини, вдоволення потреб (у тому числі й фізіологічних)

Недовіра до людей: результат поганого відношення до дитини, ігнорування, позбавлення любові та турботи

1-3 років

Батьки

Предметно-маніпулятивна гра

Автономність-залежність

Самостійність, впевненість у собі: дитина дивиться на себе, як на самостійного, але поки що залежного від батьків

Сумніви у собі, гіпертрофоване відчуття сорому: дитина відчуває непристосованість, відчуває недоліки у розвитку, слабо розвинене мовлення, прагнуть приховати свою неспроможність від інших

3-6 років

Батьки, брати, сестри

Гра, сюжетно-рольова гра

Ініціатива, впевненість у собі – відчуття провини

Активність: жива уява, активне пізнання оточуючого світу,наслідування дорослих, включення у статево-рольову поведінку

Пасивність: в’ялість, відсутність ініціативи, інфантильне відчуття залежності до інших дітей, пригніченість, відсутність ознак статево-рольової поведінки

6-12 років

Школа, сусіди, знайомі

Навчальна діяльність

Працелюбність – відчуття неповноцінності

Працелюбність: виражене відчуття обов’язку та прагнення до досягнень. Ставить перед собою реальні задачі та вирішує їх, націленість фантазії та гри на активне засвоєння практичних дій, орієнтовані на задачу

Відчуття неповноцінності: слабо розвинені навики до праці, уникання складних задач, ситуації конкуренції та змагання, гостре відчуття неповноцінності, безнадії. Конформність, рабська поведінка, відчуття марності зусиль при вирішенні задач

12-18 років

Група однолітків

Спілкування, професійна діяльність

Ідентичність – змішення ролей

Життєве самовизначення: розвиток тимчасової перспективи, планів на майбутнє, визначення «Яким бути?», активний пошук себе, чітка гендерна поляризація, лідерство у групі, або при необхідності підпорядкованість

Плутанина ролей: зміщення тимчасових перспектив,

думки не лише про майбутнє, але й про минуле. Концентрація душевних сил на самопізнанні, занадто виражений потяг розібратися у собі за рахунок зовнішніх відносин. Зміщення форм статево-рольової поведінки

 

 

 

 

Алгоритм дій у спілкуванні з неслухняною дитиною:

  1. З’ясувати причину непокори
  2. Звертатися до дитини за допомогою «Я-висловлювання», уникаючи домінування, підвищеного та наказового тону.

  1. Не повторюйте інформацію, або прохання більше 2 разів.
  2. Пояснюйте своє прохання, або свою поведінку, виходячи з «логіки» дитини.
  3. Поясніть дитині наслідки її дій та дозвольте їм, наслідкам, відбутися.
  4. Покарання можна використовувати, але обов’язково зазначити: термін покарання, причину та вимоги «прошення», тобто обговорити з дитиною умови її звільнення від покарання.

Увага! Ніколи не наказуйте їжею, ізоляцією, криком та насиллям.

Поради для спілкування з дитиною у кризовому стані:

  1. Заспокойтесь, залишайтеся взірцем рівноваги та впевненості у позитивному вирішенні ситуації.
  2. Дотримуйтесь чіткої стратегії поведінки, не змінюйте своїх рішень. Будьте СТІЙКИМИ, але не ЖОРСТКИМИ!
  3. Дозволяйте дитині і собі висловлювати емоції. Пам’ятайте! Не існує поганих чи хороших емоцій.
  4. Порівнюйте дитину лише з нею самою, тобто досягнення теперішнього з минулим. НІКОЛИ не порівнюйте дитину з іншими людьми.
  5. Пам’ятайте головне – відповідальність за те, що відбувається в поведінці дитини повністю лежить на батьках, тобто на Вас!

Пам’ятка для батьків!

  1. Ваша свобода закінчується там, де починається свобода іншого!
  2. Будь-які емоції, у тому числі й негативні, можуть бути виражені будь-яким соціально допустимим способом!
  3. Ваша дитина не частина Вас, Ваша дитина – Своя!
  4. Старайтесь бути стійким, спокійним, впевненим!
  5. Пам’ятайте – відповідальність за дитину на Вас!
  6. Але ідеальних батьків не існує!